СТРАХ НЕВДАЧІ

Зупинити увагу я пропоную на потребі у досягненні, яку практично знищили сучасні технології впливу на дитину. Ситуації беру виключно з практики нашого клубу, але одразу зазначу, що подібні явища часто зустрічаються і в інших спортивних школах України. На мій подив, досить багато батьків, коли час підходить до змагань, починають, вибачте за вираз, давати задню і ще гірше, своїм прикладом вчать дітей чинити також. У цей момент (у переважній більшості випадків неусвідомлено) відбувається виховання негативних якостей. При детальному вивченні цього явища, дійшов логічних для собе висновків, що відбувається це через страх зазнати невдачі. Та ще й на публіці. На жаль, цей страх буває настільки великим, що перекреслює виконану спільну роботу тренера та спортсмена протягом тривалого часу. Ось якщо є гарантія першого місця на змаганнях чи виконання розряду, тоді ми погоджуємося, кажуть такі батьки. Якщо ні, то немає сенсу виступати. Уявляєте? Немає сенсу. Ходити на тренування місяцями є сенс, а виступити на змаганнях – ні. Оце логіка. Яких тільки фраз не почуєш на виправдання цьому страху: «ми вирішили, що він не готовий», «він сказав, що у нього нічого не виходить на тренуваннях», «він занадто маленький», «навіщо виступати по тому самому розряду ще раз» та багато іншого. Тобто з дитинства дається настанова дитині тільки на перемогу, тільки на вдалий результат подій. А якщо ні? Такі моменти, «дбайливі» батьки моментально прибирають із життя свого улюбленого чада. Навіщо йому цей стрес? Навіщо ґвалтувати його нервову систему? З такими словами гіпер-дбайливий тато забрав із розминки на змаганнях сина підлітка, у якого не все виходило перед виступом. Повернемося до питання про сенс. У чому сенс спортивної підготовки? Підготувати спортсмена до участі у змаганнях як фізично, і психологічно. Але ми ніколи не зможемо зрозуміти як він готовий, поки він не виступить. І лише після цього можна і потрібно робити висновки та планувати подальші дії. Інакше не буває. Часто буває, що спортсмен (це стосується будь-якого віку) дуже добре тренується, у нього все виходить і тренер робить висновок, що він готовий, але на змаганнях не може показати половини напрацьованого і задовольняється дуже низьким результатом. А буває навпаки. У спорті (як і життя) неможливо заздалегідь знати свій результат. І буває, до останньої хвилини думаєш, що програв, а зрештою все виходить. Але не всі батьки розуміють тонкощі психологічної підготовки, а зовсім «дбайливі», щосили не дають можливості своїй дитині проявити ті чи інші якості в умовах змагань (в умовах стресу). При такому виховання ні про яке формування спортивного характеру не може бути мови. Щоб виховати справжнього спортсмена, він повинен пройти через програші, травми, поразки, невдачі та багато іншого й у великій кількості. Тільки так гартується характер і виховуються потрібні якості для перемоги. Іронія долі полягає в тому, що більшість дітей готові до цього. Не готові сучасні батьки. Дмитро Гак

Ніколаєнко Валерій Вадимович - Професор кафедри футболу кафедри футболу Національного університету фізичного виховання і спорту України.